Як назвати місце, де надія межує з абсолютною безнадійністю? Де одне явище не має яскравого позитивного забарвлення – а інше, відповідно, негативного?
Де перше завжди на крок позаду, а друге – на півоберту, на пів дотику, на пів погляду попереду?
Ім’я цього місця – зелений лабіринт. Лабіринт, який створив Павло Маков.
Ні, художник не відступив від свого улюбленого об’єкту дослідження – САДУ.
Маков, радше, визначив іншу його іпостась. Знайшов нові, невидимі раніше, складові.
У Саду-лабіринті можуть рости тільки „рослини-лабіринти”. Квіти, які від пелюсток до коріння просякнуті напівпрозорістю смислів, інверсіями, натяками, мерехтінням знаків.
Поза сумнівом, такою квіткою є Троянда. Символ пристрасного кохання і мученицької смерті, тортур і святості, лицарської відданості й одвічного прощання.
„Донроза” – проект без політики. Попри назву, час створення і таке інше.
Певно, така асоціація спадає на думку в останню чергу, але Донецьк – це місто тисяч троянд. Принаймні, так було колись. І це минуле великого індустріального монстра стало причиною створення виставки ( яка, власне, складається з однієї картини). Місто тисячі троянд –Донецьк – дивна місцина, де все що над землею, існує лише завдяки тому, що відбувається під нею.
Тож, знову ж таки, постають онтологічні суперечності – рай і пекло.
Очевидно, такі протиставлення завжди є актуальними для Макова ще й тому, що андеґраунд, на думку художника – єдиний спосіб зберегти себе.
Ти або глянець, або … ні на що не зазіхаєш, втім дихаєш на повні груди. Компромісів нема.
Це – пафос творця і стриманість скрупульозного науковця.
Сад троянд нагадує поле маків: чим довше триває прогулянка – тим менше шансів лишитися неушкодженим.
Місце, де все концентрується, неначе в пуп’янці: СТАБІЛІЗОВАНЕ життя і тендітна, навіть зворушлива смерть. Нерозривно, по колу, пліч-о-пліч. Як у справжньому лабіринті.
21.05-27.06.2006
Національний художній музей України
Адреса: вул. М.Грушевського, 6
